У лікарняній палаті все стемніло, немовби у глухому лісі. Мені ввижалося, ніби я чую шелест листя від цього вітру; втім, здавалося, це було десь далеко в лісі. Напевно, ви чули шелест листя від вітру, що підходить до вас все ближче і ближче. Я подумав: “Ну от, за мною прийшла смерть”. О-о, моя душа повинна була зустрітися з Богом! Я спробував помолитися, але не зміг.
Вітер підступав все ближче і ближче, ставав все голоснішим і голоснішим. Листя затріщало; й за мить мене не стало.
Тоді мені здалося, ніби я знову той самий босий хлопчик, стою на тій самій стежці під тим самим деревом. Почув той самий Голос, який говорив: “Ніколи не пий і не пали”. І шелест листя, яке я чув, це був той самий шелест, що й того дня на тому дереві.
Але цього разу Голос сказав: “Я кликав тебе, а ти не схотів прийти”. Це повторилося втретє.
Тоді я сказав: “Господи, якщо це Ти, дозволь мені повернутися на землю, і я проповідуватиму Твоє Євангеліє з дахів будинків і по вулицях. Я розповім про це всім!”
Коли це видіння відійшло, я зрозумів, що почуваюся як ніколи добре. Мій хірург ще був у лікарні. Він підійшов, подивився на мене й був спантеличений. Він дивився так, ніби очікував, що я помру, а потім сказав: “Я не воцерковлена людина; в мене дуже багато роботи; але я знаю, що Бог навідався до цього юнака”. Не знаю, чому він так сказав. Про це ніхто нічого не сказав. Якби я знав тоді те, що знаю тепер, я піднявся б з того ліжка, гучно прославляючи Його Імʼя.
За кілька днів мені дозволили повернутися додому, але я ще почувався погано й змушений був носити окуляри через астигматизм. Щоразу, коли я на чомусь затримував погляд, в мене тремтіла голова.
Я почав шукати Бога. Я ходив від церкви до церкви, намагаючися знайти якесь місце, де був би старомодний поклик до вівтаря. Найсумніше було те, що я не знайшов жодного.
Я сказав, що якщо я стану християнином, то стану ним по-справжньому. Служитель, який почув від мене цю заяву, сказав: “Біллі, хлопче, тебе заносить у фанатизм”. Я відповів, що якщо я одержу релігію, то, коли вона прийде, я хочу відчути її так само, як її відчули учні.
О-о, нехай буде хвала Його Імені. Пізніше я отримав релігію, і в мене вона є досі, й, з Його допомогою, я збережу її назавжди.
Якось уночі я так відчув таку сильну спрагу за Богом і за справжнім переживанням, що пішов до старого сараю за будинком і спробував помолитися. На той час я ще не вмів молитися, тож просто почав розмовляти з Ним так, як говорив би з будь-якою людиною. Раптом у сараї зʼявилося Світло. Воно зʼявилося у вигляді хреста, і Голос з цього хреста заговорив до мене мовою, яку я не зрозумів. Потім це зникло. Я ніби заціпенів. Коли отямився, я помолився: “Господи, якщо це Ти, то, будь ласка, прийди й заговори до мене ще”. Після виписки з лікарні я читав удома Біблію й прочитав в І Івана 4: “Улюблені, не кожному духу вірте, а випробовуйте духів, чи від Бога вони”.
Я зрозумів, що мені зʼявився дух; і, щойно я помолився, він зʼявився знову. Тоді я відчув, ніби з моєї душі зняли тисячокілограмовий тягар. Я схопився й побіг до будинку; й мені здавалося, ніби я лечу по повітрю.
Матуся спитала: “Білле, що з тобою?” Я відповів: “Не знаю, але мені дуже добре й легко”. Я не зміг лишитися в будинку. Я вийшов і побіг.
Потім я зрозумів: якщо Бог хоче, щоб я проповідував, то Він зцілить мене. Тому я пішов до церкви, де вірили в помазання оливою, й миттєво зцілився. Потім я зрозумів, що учні мали те, чого сьогодні немає у більшості служителів. Учні були охрещені Святим Духом і тому могли зціляти хворих і творити могутні чудеса в Його Імʼя. Тому я почав молитися про хрещення Святим Духом і отримав його.
Одного разу, приблизно через шість місяців, Бог дав мені бажання мого серця. Він проговорив до мене у яскравому Світлі й сказав, щоб я почав проповідувати й молитися за хворих, і Він зцілятиме їх незалежно від того, яка у них хвороба. Я став проповідувати й виконував те, що Він мені сказав. О-о, друже, я не зможу навіть розповісти тобі, що відбувалося: у сліпих відкривали очі; паралізовані знову ходили; зцілялися хворі на рак і відбувалися всілякі чудеса.
Одного разу біля підніжжя Спрінг-стріт у Джефферсонвіллі, штат Індіана, після двотижневої євангелізації я хрестив 130 людей. Був спекотний червневий день, а присутніх було приблизно три тисячі. Я вже збирався охрестити сімнадцяту людину, як раптом знову почув цей ледь чутний, ніжний Голос, який сказав: “Подивися вгору”. Небо того спекотного серпневого дня було розпечене, як мідь. Дощу не було вже три тижні. Я почув цей Голос знов, і потім втретє він сказав: “Подивися вгору”.
Я підняв очі й побачив, що з неба зійшла велика яскрава зірка, яку я вже бачив багато разів, але не розповідав вам про неї. Багато разів я розповідав людям про її появу, та вони лише сміялися й казали: “Білле, ти це просто вигадав. Чи, може, тобі щось наснилося”. Але, хвала Богу, цього разу Він показав Себе видимим чином перед усіма, адже це підійшло до мене настільки близько, що я не міг вимовити ні слова. За кілька секунд я закричав, і багато хто з людей підняли очі й побачили цю зірку просто наді мною. Хтось знепритомнів; хтось скрикнув; інші стали розбігатися. Потім зірка піднялася назад до неба. На тому місці, звідки вона піднялася, площиною приблизно в півтора квадратних метри, продовжувався рух хвиль. Над цим місцем утворилася біла хмаринка, й зірка сховалася в цій хмаринці.