“Коли я народився в маленькій хатинці в Кентуккі, Ангел Господній увійшов у вікно і став там. Зʼявився Полумʼяний Стовп”.
Світанок щойно почав проступати крізь темряву прохолодного квітневого неба. Єдине деревʼяне віконце відчинили, й світло проникло крізь нього в невеличку однокімнатну хатинку. Малинівка, що сиділа біля вікна, здавалося, цього ранку була надзвичайно схвильована й співала що було сил. Всередині хатини молодий Чарльз Брангам засунув руки до кишень новенького комбінезону й подивився на свою пʼятнадцятирічну дружину. “Ми назвемо його Вілліамом”, — сказав батько.
У вікно проникло надприродне Світло. Світло пройшло по кімнаті й зависло над ліжечком, де лежало новонароджене немовля. Це було те саме Світло, яке вивело євреїв з Єгипту. Це було те саме Світло, яке стріло Павла на дорозі до Дамаску. І Воно проведе це немовля до того, щоб викликати з цього світу Наречену Христа. Це Світло — це був не хто інший, як Ангел Господній, Полумʼяний Стовп; і Воно знову зʼявилося людині.
І там у цій хатинці, того ранку 6 квітня, жінка, яка допомагала при родах, відчинила вікно, щоб світло проникло всередину і матуся з татом зуміли роздивитися мене як слід. Тоді у вікно проникло Світло розміром з подушку. Воно покружляло навколо того місця, де я лежав, і зупинилося над ліжком. Там були ще декілька місцевих жителів-горян. Вони плакали.
Скромний будиночок знаходився на схилі пагорбу на півдні штату Кентуккі, недалеко від містечка Берксвілль. Це було 6 квітня 1909 року. Немовля було першим з десяти дітей, які ще мали народитися у Чарльза й Елли Брангам.
За якийсь час Ангел Господній знову прийшов до юного Вілліама Брангама.
Коли він був ще зовсім малим, Ангел уперше звернувся до нього, сказав, що він проживе все своє життя неподалік від міста під назвою Нью-Олбані. Він прийшов додому й розповів матері про цю подію. Як і будь-яка мати, вона не надто замислилася над цією історією й поклала його спати, щоб його юні нерви заспокоїлися. Через два роки його родина переїхала до Джефферсонвілля, штат Індіана, всього за декілька миль від міста Нью-Олбані на півдні штату Індіана.
Ангел знову заговорив до юного пророка через кілька років. Був безвітряний вересневий день; тепле сонце світило крізь різнобарвне осіннє листя. Юнак, кульгаючи, йшов стежкою й ніс два відра води. Під пораненим пальцем ноги він привʼязав кукурудзяний качан, щоб уберегти палець від бруду. Він присів відпочити під високою тополею. В нього з очей текли сльози; він плакав і був дуже засмучений: його друзі пішли ловити рибу, а батько примусив його носити воду. Раптом на дереві над ним зашумів вітер. Він протер очі й підвівся на ноги. Він почув шелест листя від цього вітру… але вітру не було. Він підняв очі й побачив, що приблизно на половині висоти тополі щось кружляє серед висохлого листя.
Раптом Голос промовив: “Не пий, не пали й не оскверняй своє тіло. Коли ти виростеш, на тебе чекає певна справа”. Переляканий семирічний хлопчик покинув відра й помчав до матері.
Подібно як сталося з пророком Самуїлом, Бог знову заговорив до дитини.
Кілька тижнів по тому він грався зі своїм молодшим братом у кульки. Його охопило незвичне відчуття. Він подивився на річку Огайо й побачив гарний міст. Коли міст простерся над річкою, шістнадцять чоловіків розбилися насмерть. Юний пророк побачив своє перше видіння. Він розповів про це матері, а та записала його розповідь. Через декілька років, коли стали будувати міст Секонд-Стріт Брідж через річку Огайо в Луїзвіллі, штат Кентуккі, шістнадцять робітників впали з нього й розбилися насмерть.
Господь показував йому видіння про майбутнє. І, як і з попередніми пророками, в цих видіннях не було помилок.