Одного дня я вирішив, що знайшов спосіб позбутися цього поклику. Я подався на захід працювати на ранчо. Друже, там Бог так само величний, як і в будь-якому іншому місці. Нехай пережите мною допоможе вам. Коли Він кличе вас, дайте Йому відповідь.
У 1927 році, одного вересневого ранку, я сказав матусі, що їду в туристичну поїздку до містечка Танель-Міл, за двадцять три кілометри від Джефферсонвілля, де жили ми на той час. Я вже запланував їхати до Арізони з друзями. Наступний лист мати одержала від мене коли я був уже не в Танель-Міл, а у Фініксі, штат Арізона, тікаючи від Люблячого Бога. Життя на ранчо якийсь час здавалося дуже привабливим, та скоро набридло, як і будь-яка інша світська насолода. Але дозвольте мені сказати ось що: хвала Богу, пережите з Ісусом стає з плином часу все приємнішим і приємнішим і ніколи не старіє. Ісус завжди дає досконалий спокій і розраду.
Я часто чув цей вітер серед високих сосен. Я немовби чув Його Голос, який гукав серед лісу: “Ти де, Адаме?” Здавалося, зірки висіли так низько, що їх можна було дістати рукою. Бог був дуже близько.
Одна з особливостей цієї місцевості — дороги в пустелі. Якщо ви зʼїдете з шосе, заблукати дуже легко. Дуже часто туристи бачать маленькі пустельні квіти і зʼїжджають з шосе, щоб нарвати їх. Вони блукають пустелею й губляться, й інколи гинуть від спраги. Так само й у християнстві — у Бога є стежка. Він говорить про неї в книзі пророка Ісаї, 35 розділ. Вона називається “Стежка Святості”. Незначні розваги цього світу часто зводять нас з цієї стежки. Тоді ви втрачаєте пережите з Богом. У пустелі, коли ви блукаєте, буває так, що перед вами зʼявляється марево. Перед помираючою від спраги людиною марево зʼявиться у вигляді річки чи озера. Часто буває так, що людина біжить туди й застрибує туди, а потім виявляється, що вона просто борсається у розжареному піску. Іноді диявол вам щось показує й каже вам, що тут можна розважитися. Це тільки марево. Це щось несправжнє. Якщо послухаєте його, то тільки накличете скорботи собі на голову. Не слухайте його, любий читачу. Вірте Ісусові, який дає живу воду для голодних і спраглих.
Одного разу мені з дому надійшов лист, в якому повідомлялося, що один з моїх братів сильно захворів. Це був Едвард, наступний за мною. Звичайно, я подумав, що це щось несерйозне, і вважав, що він одужає. Втім, якось увечері, за кілька днів, коли я повернувся з міста на ранчо й проходив через їдальню, я побачив на столі папірець. Я узяв його до рук. Там було написано: “Білле, вийди на північне пасовисько. Це дуже важливо”. Прочитавши записку, ми з одним товаришем пішли на пасовисько. Першим я побачив старого рейнджера на прізвисько Лонлі-Стар, який працював на ранчо. Його імʼя було Дарфі, але ми називали його “Дідусь”. У нього був сумний вираз обличчя, і він сказав: “Біллі, хлопче, у мене для тебе погані новини”. І тут підійшов бригадир. Мені сказали, що щойно надійшла телеграма зі звісткою про смерть мого брата.
Любий друже, якусь мить я не міг поворухнутися. В нашій родині це була перша смерть. Втім, хочу сказати, перше, про що я подумав: чи був він готовий до смерті. Коли я відвернувся й подивився на жовтий степ, по моїх щоках потекли сльози. Я згадав, як ми трималися разом в дитинстві і як нелегко нам було.
До школи ми ходили напівголодними. З наших черевиків стирчали пальці; й ми ходили у защібнутому до шиї пальто, бо сорочок у нас не було. Мені добре памʼятається день, коли матуся поклала нам на обід попкорн. Ми їли окремо від інших дітей. Їхня їжа була нам не по кишені. Ми постійно ходили кудись за пагорб і там їли. Памʼятаю день, коли нам дали попкорн: для нас це були справжні ласощі. Тому я, щоб неодмінно отримати свою порцію, вийшов до полудня й ухопив жменю попкорну, перш ніж мій брат дістав свою порцію.
Стоячи там і дивлячися на випалений сонцем степ, я розмірковував про все це й задавався питанням: чи забрав Бог його до ліпшого місця. У той момент Бог знову покликав мене, але я, як і завжди, намагався опиратися цьому.
Я приготувався до поїздки додому на похорон. Коли пастор МакКінні з церкви Порт-Фултон — людина, що була мені як батько — проповідував на його похороні, він сказав: “Може, серед присутніх тут є ті, хто не знає Бога. Якщо є, прийміть Його негайно”. О-о, я вчепився за свій стілець: Бог знову проговорив до мене. Любий читачу, коли Він кличе, дайте Йому відповідь.
Ніколи не забуду, як нещасні тато з мамою плакали після похорону. Мені знову хотілося поїхати на Захід, але матуся так сильно благала мене залишитися, що я погодився, якщо мені вдасться знайти роботу. Незабаром я влаштувався в Компанію комунального обслуговування штату Індіана.
Приблизно через два роки під час перевірки лічильників на газовому заводі в Нью-Олбані я отруївся газом і кілька тижнів потерпав від наслідків цього. Я обійшов усіх лікарів, яких знав. Мені ніхто не допоміг. Я страждав від кислотності в шлунку, спричиненої дією газу. Мені ставало все гірше й гірше. Мене возили до спеціалістів у Луїзвіллі, штат Кентуккі. Врешті-решт, мені сказали, що справа в апендициті, й сказали, що потрібно провести операцію. Мені не вірилося в це, бо в мене там ніколи нічого не боліло. Лікарі сказали, що не зможуть ніяк мені допомогти, поки не проведуть операцію. Врешті-решт, я погодився на операцію, але наполіг на тому, щоб вони застосували місцеве знеболення, щоб я спостерігав за операцією.
О-о, мені хотілося, щоб поруч зі мною був хтось такий, хто знає Бога. Я вірив у молитву, але сам не вмів молитися. Тож зі мною до операційної зайшов служитель з Першої баптистської церкви.
Коли мене перенесли зі столу на ліжко, я відчув, що мене покидають сили. Моє серце ледве билося. Я відчув наближення смерті. Моє дихання ставало дедалі повільнішим. Я зрозумів, що дійшов до кінця своєї дороги. О-о, друже, зачекай, поки ти одного разу туди потрапиш, і тобі згадається чимало того, що ти вчинив. Я знав, що я не палив, не пив і не мав жодних нечистих звичок, але знав, що не готовий до зустрічі зі своїм Богом.
Мій друже, якщо ти лише холодний формальний член церкви, ти, коли дійдеш до кінця, зрозумієш, що ти не готовий. Тож якщо це все, що ти знаєш про мого Бога, я прошу тебе: опустися прямо тут на коліна й попрохай Ісуса дати тобі народження згори, про яке Він розповів Никодиму в третьому розділі Євангелія від Івана, і, о-о, як задзвенять дзвони радості. Нехай буде хвала Його Імені.